Цікавинки. Азбука безпеки. Писанки. До Дня пам'яті і примирення. День пам"яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Католицьке Різдво в Україні. Безпечні зимові канікули. День пам'яті захисників Донецького аеропорту. День Соборності України. Водохреща. Історія святого Валентина для дітей. Про Великдень. Великодні легенди. Міжнародний день миру. Безпека взимку. Рік Синього ВодяногоТигра за китайським календарем..
Японські оригамі . Журавлик.
https://ru.depositphotos.com/vector-i
https://www.youtube.com/watch?v=fxXSU-Q4mpA Азбука безпеки на дорозі тітоньки Сови. Історія правил дорожнього руху. серія 1.
https://www.kolyba.org.ua/unikalne-zakarpattja/zvichai-svjata-i-obrjadi/2404-velikodni-pisanki-vizerunki-simvoli-znachennja (Великодні писанки: візерунки, символи, значення).
http://mystectvo.ru/symvoly_pysanky.htm (Символи на українських писанках).
https://childdevelop.com.ua/worksheets/tag-cross-klas4-read (Кросворди. Практичні завдання. 4 клас).
https://www.youtube.com/watch?v=HfGkpZ9A4IY( Як виготовити мак до Дня пам'яті і примирення своїми руками).
https://www.youtube.com/watch?v=YD66Rw0j7MM ( відео до Дня пам'яті і примирення).
У СЕРЕДУ, 18 ТРАВНЯ, – ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
25 грудня відзначається Католицьке Різдво в Україні та світі. У нашій країні цей день буде вихідним. Редакція STB.UA вирішила розповісти про традиції та звичаї цього свята, адже вони відрізняються від православних. Читайте, як святкують Католицьке Різдво 2020 у всьому світі.
Різдво у католиків відзначається більше, ніж Новий Рік, і вважається головним сімейним святом. Що примітно, святкують Різдво усі. Навіть ті, хто не вірить у Бога. За великим святковим столом збирається вся родина. Родичі відкладають будь-які, навіть найважливіші справи, щоб провести різдвяний вечір у колі найближчих і найрідниших людей. Господині намагаються балувати своїх гостей розмаїттям страв, обов’язковими серед яких вважаються індичка, гусак, кролик або оленина.
Більше на тему: Як святково прикрасити квартиру до Нового року 2021: ідеї декору
На відміну від православних, католики не постять перед Різдвом. Весь грудень вони присвячують молитвам, служінням у храмі та спілкуванню з близькими. Це так званий Адвент, або очікування Різдва. Але багато хто все ж дотримується деяких обмежень у їжі. Наприклад, відмовляються від тваринних продуктів по п’ятницях.
Найчастіше католики ретельно готуються до святкування Різдва. Вони прикрашають будинки мерехтливими гірляндами, ставлять ялинку і, звичайно ж, фігурку довгоочікуваного гостя — Санта-Клауса. У ніч з 24 на 25 грудня він приходить до кожної родини. Санта тихенько пробирається до будинку через димар і залишає подарунки всім слухняним діткам. За традицією, вранці малюки знаходять свої сюрпризи під ошатною ялинкою або у шкарпетках біля каміна.
Головним символом Католицького Різдва є адвент-вінок з ялинових гілок. Ним католики прикрашають вхідні двері або обідній стіл. Неймовірно гарно виглядають свічки, які розміщують по колу вінка. Чотири свічки запалюють щонеділі перед Різдвом.
Ще одним відомим елементом є календар. Суть його полягає в тому, що католики відраховують дні за допомогою цього атрибута. Існує величезна різноманітність таких календарів: з передбаченнями, з подарунками, з шоколадками. Таким чином католики відраховують кількість днів, яких все менше залишається до Різдва.
Можливо, ви чули про «різдвяну зірку». Це рослина під назвою пуансетія, яка цвіте у формі зірки. Нею католики прикрашають свої будинки.
Безпечні зимові канікули
Пам’ятка “Безпека на зимові канікули”
Пам’ятка «Безпечні зимові канікули»
Розпочинаються зимові канікули — пора відпочинку, свят та розваг.
Але для того, щоб канікули були веселими й корисними,
необхідно пам ‘ятати про безпечну поведінку
Правила поведінки на водоймах, вкритих кригою.
- Не можна з’їжджати на лижах із крутого берега на кригу: у разі різкого навантаження він може провалитися.
- Категорично забороняється дітям грати на тонкій кризі.
- Небезпечно бути біля берегів, де найчастіше виникають промоїни,
тріщини й розриви льоду. - На льоду краще мати при собі знаряддя безпеки (лижі, мотузку,
палицю). - Обходь місця, вкриті товстим шаром снігу: під снігом лід завжди
тонший; тонкий лід і там, де розливаються джерела, де швидка течія або струмок
впадає в річку. - Переходь річку тільки у встановлених місцях, товщина льоду має бути
не менше за 15—20 см. - Катайся на ковзанах лише в перевірених та обладнаних для цього
місцях. - Якщо лід почав тріщати та з’явилися характерні тріщини, негайно
повертайся на берег. Не біжи, відходь повільно, не відриваючи ніг від льоду.
Обережно: бурульки!
- Нестійкі погодні умови — відлига вдень і заморозки вночі — сприяють
активному утворенню бурульок на покрівлях споруд (особливо старих будинків із
похилим дахом) та великих деревах. - Будь особливо уважним, проходячи біля будинків або високих дерев.
Спершу впевнись у відсутності загрози падіння льодових наростів. - Якщо це можливо, тримайся на відстані від будинків та інших споруд,
обираючи найбільш безпечний маршрут руху. - У жодному разі не заходь за спеціальні огорожі поблизу будинків або
дерев.
Правила поведінки під час ожеледиці
- Ходи не поспішаючи, ноги злегка розслаб у колінах, ступай на всю
підошву. Руки мають бути вільні. Пам’ятай, що поспіх збільшує небезпеку під час
ожеледиці, тому виходь із будинку заздалегідь. - У разі порушення рівноваги швидко присядь — це найбільш реальний
шанс утриматися на ногах. - Падай із мінімальною шкодою для свого здоров’я. Відразу присядь, щоб знизити висоту. У момент падіння зберись, напруж м’язи, а доторкнувшись до землі, обов’язково перекотися — удар, спрямований на тебе, зменшиться.
- Не тримай руки в кишенях: це збільшує можливість не тільки падіння, а й важких травм, особливо переломів.
- Обходь люки: як правило, вони покриті льодом. Крім того, люки можуть бути погано закріплені, що збільшує ризик травмування.
- Ідучи тротуаром, не проходь близько до проїжджої частини дороги. Це небезпечно, адже є ризик підковзнутися і впасти по, колеса автомобіля, що проїжджає.
- Не перебігай проїжджу частину дороги під час снігопаду та ожеледиці. Пам’ятай, що через ожеледицю значно збільшаться відстань гальмівного шляху.
- Якщо ти впадеш і через деякий час відчуєш біль у голові й суглобах, нудоту – терміново звернися до лікаря.
Правила пожежної безпеки під час святкування Нового року
Щоб свято не затьмарилось пожежею, необхідно дотримуватись таких правил:
- Ялинка має стояти на стійкій основі.
- При виявленні несправності святкової ілюмінації (блимання лампочок, іскріння) слід одразу її вимкнути.
- Не можна прикрашати ялинку целулоїдними іграшками.
- Дітям забороняється купувати та використовувати піротехнічні засоби: феєрверки, петарди, ракети!
- Пам’ятай! Щороку збільшується кількість людей, які отримали травми через недотримання правил користування піротехнікою.
Правила протипожежної безпеки
- Не грайся із сірниками та запальничками.
- Не запалюй свічки та бенгальські вогні без нагляду.
- Не залишай іграшки, книжки, одяг біля увімкнених обігрівачів.
- Не суши речі над газовою плитою.
- Не пали багать у сараях, підвалах, на горищах.
- Не вмикай багато електроприладів одночасно: електромережа може згоріти.
- Обов’язково вимикай електроприлади, коли виходиш із дому. Не тягни за дріт руками, обережно вийми штепсель із розетки.
- На дачі або в селі не відкривай грубку: від маленької вуглинки, що випаде з неї, може статися пожежа.
ПАМ’ЯТКА
для учнів та батьків на зимові канікули
УЧЕНЬ! БЕРЕЖИ СЕБЕ!
- Постійно дотримуйся правил дорожнього руху. Ніколи не порушуй їх, це небезпечно для життя. Переходь вулицю тільки у відведених місцях. Не влаштовуй ігри на проїжджій частині вулиці. Правильно користуйся міським транспортом.
- Не грайся сірниками та іншими легкозаймистими предметами. Будь обережний з газом. Не вмикай його без дозволу батьків та без потреби.
- Не прикрашай ялинку ватою, паперовими іграшками. Не запалюй бенгальські вогні, свічки.
- Не чіпай невідомі тобі предмети. При виявленні вибухонебезпечних предметів, повідом дорослих.
- Будь обережний з електроприладами. Не вмикай їх без дорослих. Не торкайся оголених проводів.
- Не чіпай бездомних кішок та собак. Спілкування з ними призводить до нещасних випадків.
- Не ходи на водоймища. Тонкий лід – це небезпечно для життя.
- Не заходь у ліфт з незнайомими людьми.
- Будь обережний під час катання на санчатах, лижах, ковзанах. Не гуляйте довго під час сильних морозів.
Любий учень, дбай про своє здоров’я та життя!
З повагою,
класний керівник
ШАНОВНІ БАТЬКИ!
- Не залишайте дітей без догляду. Знайте, де і з ким бувають Ваші діти, чим вони займаються.
- Випускаючи дитину на прогулянку, нагадуйте їй про правила дорожнього руху, не дозволяйте купляти петарди, запалювати бенгальські вогні.
- Не залишайте колючі, ріжучі предмети та сірники у легкодоступному для дітей місці.
- Не допускайте переохолодження дитини. Постійно нагадуйте про правила власної безпеки.
Шановні батьки, дбайте про здоров’я та життя Вашої дитини!
Бажаю гарних канікул!!!
З повагою,
класний керівник
День пам’яті захисниківДонецького аеропорту
Героїчна оборона Донецького аеропорту стала символом незламності та мужності українських військових. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли ворогу, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.
Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил і високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціям ворога та встановили контроль над Донецьким летовищем.
Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.
У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, декого – посмертно.
242-денне пекло забрало життя понад 200 синів України, 58 з них внаслідок підриву одного з терміналів загинули в останні дні оборони з 18 по 21 січня 2015 року.
21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військових, оскільки об’єкт в результаті численних боїв повністю зруйнували, він став непридатним для оборони. 22 січня 2015 року з території терміналів з боями вийшли 20 бійців.
За стійкість та непереможність захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами» – вони стали символом незламного духу українського народу.
Слава Україні!!! Героям слава!!!
Пам’ятаємо!!! Шануємо!!!
День Соборності (день Злуки)
ВОДОХРЕЩА
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям.
У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.
Уже Ісусу тридцять літ,
Пора йому іти у світ —
Ділитись мудрістю з людьми,
Їх душі рятувати з пітьми.
Він, вбравшись у належні шати,
До славної ріки Йордан
Пішов, щоб хрещення прийняти.
І сам Хреститель Іоанн,
Поговоривши з ним хвилину,
Збагнув, яку зустрів людину, —
Готову постраждать за всіх,
На себе світу взяти гріх.
Зробив Ісус на берег крок,
Коли вже охрестився,
Та й Божий Дух, мов голубок,
З небес в ту ж мить спустився.
І пролунав голос Божий розчулений
І вчувалась висока шаноба
В тих словах: “Це — мій син улюблений,
Що Його я вподобав”.
І зрозумів Іоанн Хреститель,
Що почав служіння своє Спаситель.
Де, як у нас є ще?
Чудове таке Водохреще?
Після служби святкової слід
Всім до річки здійснить хресний хід.
Як же гарно, коли при морозному сонці
Воду святить священик в ополонці!
А ми часу не гаємо –
Воду звідтіль набираємо.
Звісна річ, не на вік,
Але на цілісінький рік!
За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 26 - 27.
* * *
Василь Скуратівський
19 січня - Водохреща, Водощі, Йордана
(з книги "Місяцелік")
Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Віддавна в народі посвячену на Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизну, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ, протягом усіх свят, жінки не ходили по воду; це мали робити лише чоловіки. Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестикоподібний хліб («пиріг», на Закарпатті — «крачун», хлібець»), йшов до хліва й імітував такий діалог:
— Хто йде?
— Бог!
— Що несе?
— Пирог!
Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об’їздити» — привчити до майбутньої праці. Їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спотіє, а тоді освячували її водою. Подібний обряд — запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване «гуртове об’їждження»— влаштовували і на Новий рік. Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі». Яскраві хрещенські морози городять білі ярки.
За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993, стор. 180 - 182.
* * *
Василь Скуратівський
ТРІЩИ НЕ ТРІЩИ, А ВЖЕ МИНУЛИ ВОДОХРЕЩІ!
(з книги "Дідух. Свята українського народу")
З церковних відправ мені найбільше запам'яталися ті, що правляться 19 січня — на Водохреща, Йордан, Богоявлення Господнє або Хрещення Господнє.
Рано вранці — до церкви, що в сусідньому селі, шість з гаком кілометрів,— зодягшись у святкову одіж, ми родиною вирушили на відправу.
Тато не забули прихопити із собою трійцю — вигадливо зроблену напередодні свічку, мама взяли бутлика, а я похідну карафку.
Перші повоєнні зими були багатосніжними й суворими. Дорогою то там, то там чулися людські погуки, порипування снігу: поодинці й гуртами стікався люд до «Йордану», щоб запастись на увесь рік водохрещенською джерелицею, яка вважалася вельми цілющою.
Її вживали при різноманітних хворобах., змазували суглоби й хворі місця на тілі, лікували породіль при пологах, дитячий переляк, напували корів, коли вони отелювались, скроплювали від злих духів стайні, оселі та ниви при першому весняному засіві тощо.
У кожній хаті протягом року мала обов'язково стояти під образами пляшечка з йорданською водою. І що цікаво: вона ніколи не застоювалась, завжди була свіжою і придатною для вжитку.
Аж ось і місток через Кам'янку. На широкому плесі, скованому міцним льодом, возвеличувався хрест, що його випиляли сільські парубки з льоду й прикріпили в сніговій шапці.
Він навіював острах — облита буряковим квасом фігура, мовби була скроплена кров'ю. Поруч з хрестом стояв престол, також зроблений з льоду й обвитий сосновими гілками — це були так звані «царські врата».
На відправу в церкві ми припізнилися, і процесія, супроводжувана священиком та півчою, вже простувала до річки. Статечні люди несли хоругви й дерев'яного хреста.
Я та й усі присутні уважно стежили, чи не пролетять поперед хоругв птахи, бо за повір'ям, якщо з'являться горобці, то буде велика смерть на дітей, коли ж граки — на молодь, а гуси — на літніх людей. На наше щастя, все було спокійно.
Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на відправу. Після молитви священик, нахилившись, тричі вмочив у воду срібного хреста, а дяк прихилив свічки. Хор тим часом заспівав величальної «Величаєм Тя, Живодавче Христе».
У цю мить над нами один за одним випурхували голуби, що їх спеціально принесли селяни. Зробивши кілька кругів, вони полетіли геть, а мисливці, що прийшли з рушницями, вчинили несамовиту стрілянину.
Од несподіванки я позатуляв пальцями вуха. Ненька нахилилися до мене, прошепотіли:
— Дурненький, не бійся. Це так треба, щоб застріляти Коляду. Патрони у них пусті, лише наповнені клейтухом. Дивися, он тато вже піймав кілька шматків паперу — «то для бджіл добре, щоб чужі не заїдали».
Озвичаївшись, я побачив, як люди кинулись до ополонки, щоб якнайшвидше наповнити посудини цілющою водою. Просовуючись між ними, я також намагався не відстати, аж доки мама не схопили мене за полу:
— Обережно, бо там слизько. Не дай Боже, ще в ополонку впадеш. Колись тут такий випадок був — впав хлопчик і зник під льодом, аж весною знайшли біля греблі...
Кілька чоловіків, стоячи біля води, остерігали нетерплячих паломників. Набравши свячениці, ми одійшли вбік, тут же посмакували нею, а потім ненька змастили мені цією ж водою очі — «щоб добре бачили», вуха — «аби чули тільки гарні слова» та лоба — «щоби мудрою була голова». А вже вдома пообіцяли, що обітруть ще й тіло, щоб здоровим було, як вода...
Через деякий час до нас підійшли і тато, тримаючи в руках запалену трійцю. Три вогники, полохливо похитуючись на морозяному повітрі, віддавали приємним восковим запахом.
Тим часом біля ополонки, роздягнувшись, два смільчаки скочили у воду, занурились по шию й тут же вилізли. Обтерши мокре тіло, що парувало на морозі, надягли одіж і дременули додому. Як я дізнався, що той, хто скупається на Йордана — «бо в цей день хрестили Ісуса»,— протягом року не хворітиме.
Йдучи назад, я помітив, що нас одна за одною обганяють дівчата.
— Бачте, як поспішають,— усміхнулися тато.— Хочуть якнайскоріше вийти заміж. Яка перша принесе додому свячену воду, та матиме щасливу долю...
Не заходячи в оселю, ми з татом одразу ж обійшли тік і корівник, окропили хату. Мама тим часом виставили на стіл пісні страви, і смачний дух залоскотав нам ніздрі, адже ми ще не їли. Скуштували ще раз свяченої води, сіли за стіл.
Тато при цьому сказали:
— Ну що ж, сьогоднішнім днем проводжаємо зимові свята. Дай Боже, діждати при здоров'ї та злагоді їх і наступного року!
Спочатку скуштували пісних, а потім і скоромних страв. Тато з мамою з цієї нагоди підняли тост, а мені залишилося поринути у сумні спогади, що так швидко зійшли ці веселі різдвяно-новорічні свята — з колядками і щедрівками, з вертепними дійствами: Колядою, Маланкою, Козою, засіванням, Дідухом, проганянням куті і закликанням морозу на вечерю, всілякими ворожіннями та прогнозуваннями...
Усі ті дійства, що запам'яталися з дитинства, на все життя залишили незгасну пам'ять про загадковий і дивовижний світ, казкову феєрію, оповиту високою поетикою духовного самоочищення.
Стосовно походження свята Водохрещі, існує кілька думок. Одні дослідники, зокрема О. Воропай, вважають, що Йордан — «це чисто християнський звичай, що прийшов до нас в Україну із християнством і зайняв одне з найпочесніших місць серед традиційних свят нашого народу».
Натомість С. Килимник дотримується думки, що це свято, певною мірою, випадає з різдвяного циклу, мовби стоїть осторонь. Воно сягає корінням у Дайбозькі часи і було колись присвячене «чистителю і святителю давнини — воді, вигнанню зими та вшануванню і прискоренню приходу весни».
Справді-бо, цілий каскад обрядових дій — освячення води, випускання голубів чи інших птахів, «застрілювання Коляди» як злих сил зими,— мало символізувати поворот сонця на весну.
Зрештою, освячення води — обряд безпосередньо Дайбозький, але його первісна назва «Водохреща» пізніше замінилася на християнську «Йордан», себто на назву річки, водою якої хрестили Ісуса.
Попередній термін свята ми знаходимо вже в Іпатіївському літопису під 1148 роком, де записано: «в неділю по Водохрещах». Існує безліч легенд та переказів про те, що опівночі «вода перетворюється у вино», про те, що у древньому Києві щороку на Водохреща до Дніпра сходилося майже все населення як на велике свято — освячення води, а найспритніші юнаки прагнули неодмінно скупатися одразу після дійства.
У процесі реформації християнства створився своєрідний симбіоз нового зі старим, а тому у визначенні витоків того чи іншого обряду ми маємо чимало ускладнень.
Як слушно зауважує Ф. Колесса: «Це питання, вирішення якого тим трудніше, що на слов'янському грунті наступило поплутання християнських та апокрифічних елементів із пережитками перед християнського світогляду, наслідком якого було й перенесення мітологічних зображень на християнських святих (Юрія, Миколу, Василя, Іллю) і творення нової, християнізованої мітології».
Проте за давньо Дайбозьке походження цього свята говорять і регіональні обряди. На Гуцульщині, наприклад, існував звичай, коли хлопці на Водохреща водили своїх дівчат до ополонки, «щоб ся умила і красна була», а в інших місцевостях по обіді юнки самі йшли до річки вмиватися.
Цікаві обрядові сюжети зафіксував у центральних губерніях України і П. Чубинський. До Водохрещі жінки намагалися не полоскати у воді білизни, «бо там чорти сидять і можуть вчепитися».
Вважалося, як тільки священик опускав хреста у воду, то вся біснувата й нечиста сила вистрибувала геть і залишалась назовні доти, доки котрась із жінок не приходила прати. Тоді вони знову пірнали у воду. Тому протягом тижня по Водохрещі жінки не ходили з білизною до річки, «щоб більше вигибло нечистої сили од йорданських морозів». Загалом до Водохрещі — протягом усіх трьох свят — жінки не ходили й по воду: це мали робити лише чоловіки та парубки.
По обіді на Хрещення Господнє або Водохреще, як уже освятилася вода, на Лівобережній Україні парубки розігрували «орден» — хрест з льоду. Між двома сусідніми селами або кутками одного села вчинялася бійка навкулачки — який гурт перемагав, тому й залишався «Йорданський хрест».
На всьому терені України на Водохреща уже не колядували. Натомість священик обходив своїх парафіян, окроплював водою житло і малював хрести на дверях.
Проте на Буковині, як засвідчує Я. Головацький, парубки обходили односельців і співали їм величальних пісень:
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водищев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з роями, і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом,
На здоров'я, на літ много!
На Полтавщині теж існував цікавий обряд. Господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб об'їздити — привчити до майбутньої роботи. Їздили верхи на конях доти, доки тварина не спітніє, а тоді кропили її свяченою водою. Подібний обряд — запрягання в сани молодих лошат та волів, так зване «гуртове об'їждження» — влаштовували в деяких селах і на Новий рік.
У народі свято вірили, що з того часу, коли пролунали перші постріли при «розстрілювані Коляди», вовки полишали тічки і розбігалися по своїх барлогах. Тому, коли в лісі і зустрінеться хижак, йому потрібно сказати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані кропили?» — і він, злякавшись, кинеться геть.
На Водохреща, як і на попередні свята, уважно спостерігали за навколишньою природою, щоб передбачити майбутній врожай.
І Коли на Водохреща риба табунами ходить — на рої добре.
На Водохреща день теплий — буде хліб темний.
Якщо похмуро — хліба буде вдосталь.
Йде лапатий сніг — на врожай.
Коли на Водохреща випав повний місяць — бути великій біді.
Удень йде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, в обід — середньої, а ввечері — пізньої.
Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліба будуть чисті, а якщо похмурий, небо вкрите хмарами — у колосках буде багато «сажки».
Попіл після різдвяних свят не можна зберігати ні в хаті, ані в дворі, «бо буде пожежа». Ввечері на Хрещення Господнє або Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.
Найміцнішими, як уже мовилось, вважалися йорданські морози. «Яскраві хрещенські морози,— казали з цього приводу,— городять білі ярки». Але невдовзі вони почнуть слабнути, бо «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».
За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 32 - 36.
ВОДОХРЕЩА
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям.
У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.
Уже Ісусу тридцять літ,
Пора йому іти у світ —
Ділитись мудрістю з людьми,
Їх душі рятувати з пітьми.
Він, вбравшись у належні шати,
До славної ріки Йордан
Пішов, щоб хрещення прийняти.
І сам Хреститель Іоанн,
Поговоривши з ним хвилину,
Збагнув, яку зустрів людину, —
Готову постраждать за всіх,
На себе світу взяти гріх.Зробив Ісус на берег крок,
Коли вже охрестився,
Та й Божий Дух, мов голубок,
З небес в ту ж мить спустився.
І пролунав голос Божий розчулений
І вчувалась висока шаноба
В тих словах: “Це — мій син улюблений,
Що Його я вподобав”.
І зрозумів Іоанн Хреститель,
Що почав служіння своє Спаситель.
Де, як у нас є ще?
Чудове таке Водохреще?
Після служби святкової слід
Всім до річки здійснить хресний хід.
Як же гарно, коли при морозному сонці
Воду святить священик в ополонці!
А ми часу не гаємо –
Воду звідтіль набираємо.
Звісна річ, не на вік,
Але на цілісінький рік!
За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 26 - 27.
* * *
Василь Скуратівський
19 січня - Водохреща, Водощі, Йордана
(з книги "Місяцелік")
Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Віддавна в народі посвячену на Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизну, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ, протягом усіх свят, жінки не ходили по воду; це мали робити лише чоловіки. Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестикоподібний хліб («пиріг», на Закарпатті — «крачун», хлібець»), йшов до хліва й імітував такий діалог:
— Хто йде?
— Бог!
— Що несе?
— Пирог!
Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об’їздити» — привчити до майбутньої праці. Їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спотіє, а тоді освячували її водою. Подібний обряд — запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване «гуртове об’їждження»— влаштовували і на Новий рік. Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі». Яскраві хрещенські морози городять білі ярки.
За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993, стор. 180 - 182.
* * *
Василь Скуратівський
ТРІЩИ НЕ ТРІЩИ, А ВЖЕ МИНУЛИ ВОДОХРЕЩІ!
(з книги "Дідух. Свята українського народу")
З церковних відправ мені найбільше запам'яталися ті, що правляться 19 січня — на Водохреща, Йордан, Богоявлення Господнє або Хрещення Господнє.
Рано вранці — до церкви, що в сусідньому селі, шість з гаком кілометрів,— зодягшись у святкову одіж, ми родиною вирушили на відправу.
Тато не забули прихопити із собою трійцю — вигадливо зроблену напередодні свічку, мама взяли бутлика, а я похідну карафку.
Перші повоєнні зими були багатосніжними й суворими. Дорогою то там, то там чулися людські погуки, порипування снігу: поодинці й гуртами стікався люд до «Йордану», щоб запастись на увесь рік водохрещенською джерелицею, яка вважалася вельми цілющою.
Її вживали при різноманітних хворобах., змазували суглоби й хворі місця на тілі, лікували породіль при пологах, дитячий переляк, напували корів, коли вони отелювались, скроплювали від злих духів стайні, оселі та ниви при першому весняному засіві тощо.
У кожній хаті протягом року мала обов'язково стояти під образами пляшечка з йорданською водою. І що цікаво: вона ніколи не застоювалась, завжди була свіжою і придатною для вжитку.
Аж ось і місток через Кам'янку. На широкому плесі, скованому міцним льодом, возвеличувався хрест, що його випиляли сільські парубки з льоду й прикріпили в сніговій шапці.
Він навіював острах — облита буряковим квасом фігура, мовби була скроплена кров'ю. Поруч з хрестом стояв престол, також зроблений з льоду й обвитий сосновими гілками — це були так звані «царські врата».
На відправу в церкві ми припізнилися, і процесія, супроводжувана священиком та півчою, вже простувала до річки. Статечні люди несли хоругви й дерев'яного хреста.
Я та й усі присутні уважно стежили, чи не пролетять поперед хоругв птахи, бо за повір'ям, якщо з'являться горобці, то буде велика смерть на дітей, коли ж граки — на молодь, а гуси — на літніх людей. На наше щастя, все було спокійно.
Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на відправу. Після молитви священик, нахилившись, тричі вмочив у воду срібного хреста, а дяк прихилив свічки. Хор тим часом заспівав величальної «Величаєм Тя, Живодавче Христе».
У цю мить над нами один за одним випурхували голуби, що їх спеціально принесли селяни. Зробивши кілька кругів, вони полетіли геть, а мисливці, що прийшли з рушницями, вчинили несамовиту стрілянину.
Од несподіванки я позатуляв пальцями вуха. Ненька нахилилися до мене, прошепотіли:
— Дурненький, не бійся. Це так треба, щоб застріляти Коляду. Патрони у них пусті, лише наповнені клейтухом. Дивися, он тато вже піймав кілька шматків паперу — «то для бджіл добре, щоб чужі не заїдали».
Озвичаївшись, я побачив, як люди кинулись до ополонки, щоб якнайшвидше наповнити посудини цілющою водою. Просовуючись між ними, я також намагався не відстати, аж доки мама не схопили мене за полу:
— Обережно, бо там слизько. Не дай Боже, ще в ополонку впадеш. Колись тут такий випадок був — впав хлопчик і зник під льодом, аж весною знайшли біля греблі...
Кілька чоловіків, стоячи біля води, остерігали нетерплячих паломників. Набравши свячениці, ми одійшли вбік, тут же посмакували нею, а потім ненька змастили мені цією ж водою очі — «щоб добре бачили», вуха — «аби чули тільки гарні слова» та лоба — «щоби мудрою була голова». А вже вдома пообіцяли, що обітруть ще й тіло, щоб здоровим було, як вода...
Через деякий час до нас підійшли і тато, тримаючи в руках запалену трійцю. Три вогники, полохливо похитуючись на морозяному повітрі, віддавали приємним восковим запахом.
Тим часом біля ополонки, роздягнувшись, два смільчаки скочили у воду, занурились по шию й тут же вилізли. Обтерши мокре тіло, що парувало на морозі, надягли одіж і дременули додому. Як я дізнався, що той, хто скупається на Йордана — «бо в цей день хрестили Ісуса»,— протягом року не хворітиме.
Йдучи назад, я помітив, що нас одна за одною обганяють дівчата.
— Бачте, як поспішають,— усміхнулися тато.— Хочуть якнайскоріше вийти заміж. Яка перша принесе додому свячену воду, та матиме щасливу долю...
Не заходячи в оселю, ми з татом одразу ж обійшли тік і корівник, окропили хату. Мама тим часом виставили на стіл пісні страви, і смачний дух залоскотав нам ніздрі, адже ми ще не їли. Скуштували ще раз свяченої води, сіли за стіл.
Тато при цьому сказали:
— Ну що ж, сьогоднішнім днем проводжаємо зимові свята. Дай Боже, діждати при здоров'ї та злагоді їх і наступного року!
Спочатку скуштували пісних, а потім і скоромних страв. Тато з мамою з цієї нагоди підняли тост, а мені залишилося поринути у сумні спогади, що так швидко зійшли ці веселі різдвяно-новорічні свята — з колядками і щедрівками, з вертепними дійствами: Колядою, Маланкою, Козою, засіванням, Дідухом, проганянням куті і закликанням морозу на вечерю, всілякими ворожіннями та прогнозуваннями...
Усі ті дійства, що запам'яталися з дитинства, на все життя залишили незгасну пам'ять про загадковий і дивовижний світ, казкову феєрію, оповиту високою поетикою духовного самоочищення.
Стосовно походження свята Водохрещі, існує кілька думок. Одні дослідники, зокрема О. Воропай, вважають, що Йордан — «це чисто християнський звичай, що прийшов до нас в Україну із християнством і зайняв одне з найпочесніших місць серед традиційних свят нашого народу».
Натомість С. Килимник дотримується думки, що це свято, певною мірою, випадає з різдвяного циклу, мовби стоїть осторонь. Воно сягає корінням у Дайбозькі часи і було колись присвячене «чистителю і святителю давнини — воді, вигнанню зими та вшануванню і прискоренню приходу весни».
Справді-бо, цілий каскад обрядових дій — освячення води, випускання голубів чи інших птахів, «застрілювання Коляди» як злих сил зими,— мало символізувати поворот сонця на весну.
Зрештою, освячення води — обряд безпосередньо Дайбозький, але його первісна назва «Водохреща» пізніше замінилася на християнську «Йордан», себто на назву річки, водою якої хрестили Ісуса.
Попередній термін свята ми знаходимо вже в Іпатіївському літопису під 1148 роком, де записано: «в неділю по Водохрещах». Існує безліч легенд та переказів про те, що опівночі «вода перетворюється у вино», про те, що у древньому Києві щороку на Водохреща до Дніпра сходилося майже все населення як на велике свято — освячення води, а найспритніші юнаки прагнули неодмінно скупатися одразу після дійства.
У процесі реформації християнства створився своєрідний симбіоз нового зі старим, а тому у визначенні витоків того чи іншого обряду ми маємо чимало ускладнень.
Як слушно зауважує Ф. Колесса: «Це питання, вирішення якого тим трудніше, що на слов'янському грунті наступило поплутання християнських та апокрифічних елементів із пережитками перед християнського світогляду, наслідком якого було й перенесення мітологічних зображень на християнських святих (Юрія, Миколу, Василя, Іллю) і творення нової, християнізованої мітології».
Проте за давньо Дайбозьке походження цього свята говорять і регіональні обряди. На Гуцульщині, наприклад, існував звичай, коли хлопці на Водохреща водили своїх дівчат до ополонки, «щоб ся умила і красна була», а в інших місцевостях по обіді юнки самі йшли до річки вмиватися.
Цікаві обрядові сюжети зафіксував у центральних губерніях України і П. Чубинський. До Водохрещі жінки намагалися не полоскати у воді білизни, «бо там чорти сидять і можуть вчепитися».
Вважалося, як тільки священик опускав хреста у воду, то вся біснувата й нечиста сила вистрибувала геть і залишалась назовні доти, доки котрась із жінок не приходила прати. Тоді вони знову пірнали у воду. Тому протягом тижня по Водохрещі жінки не ходили з білизною до річки, «щоб більше вигибло нечистої сили од йорданських морозів». Загалом до Водохрещі — протягом усіх трьох свят — жінки не ходили й по воду: це мали робити лише чоловіки та парубки.
По обіді на Хрещення Господнє або Водохреще, як уже освятилася вода, на Лівобережній Україні парубки розігрували «орден» — хрест з льоду. Між двома сусідніми селами або кутками одного села вчинялася бійка навкулачки — який гурт перемагав, тому й залишався «Йорданський хрест».
На всьому терені України на Водохреща уже не колядували. Натомість священик обходив своїх парафіян, окроплював водою житло і малював хрести на дверях.
Проте на Буковині, як засвідчує Я. Головацький, парубки обходили односельців і співали їм величальних пісень:
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водищев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з роями, і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом,
На здоров'я, на літ много!
На Полтавщині теж існував цікавий обряд. Господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб об'їздити — привчити до майбутньої роботи. Їздили верхи на конях доти, доки тварина не спітніє, а тоді кропили її свяченою водою. Подібний обряд — запрягання в сани молодих лошат та волів, так зване «гуртове об'їждження» — влаштовували в деяких селах і на Новий рік.
У народі свято вірили, що з того часу, коли пролунали перші постріли при «розстрілювані Коляди», вовки полишали тічки і розбігалися по своїх барлогах. Тому, коли в лісі і зустрінеться хижак, йому потрібно сказати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані кропили?» — і він, злякавшись, кинеться геть.
На Водохреща, як і на попередні свята, уважно спостерігали за навколишньою природою, щоб передбачити майбутній врожай.
І Коли на Водохреща риба табунами ходить — на рої добре.
На Водохреща день теплий — буде хліб темний.
Якщо похмуро — хліба буде вдосталь.
Йде лапатий сніг — на врожай.
Коли на Водохреща випав повний місяць — бути великій біді.
Удень йде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, в обід — середньої, а ввечері — пізньої.
Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліба будуть чисті, а якщо похмурий, небо вкрите хмарами — у колосках буде багато «сажки».
Попіл після різдвяних свят не можна зберігати ні в хаті, ані в дворі, «бо буде пожежа». Ввечері на Хрещення Господнє або Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.
Найміцнішими, як уже мовилось, вважалися йорданські морози. «Яскраві хрещенські морози,— казали з цього приводу,— городять білі ярки». Але невдовзі вони почнуть слабнути, бо «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».
За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 32 - 36.
Історія святого Валентина для дітей
У День святого Валентина багато людей признаються один одному в любові або нагадують про свої почуття.
Свято названо на честь святого Валентина. Існує безліч легенд про святого Валентина. Одна з них пов'язана з таємними одруження закоханих пар.
У 3 столітті римський імператор Клавдій II заборонив своїм легіонерам одружуватися, а дівчатам — виходити заміж. Він вважав, що самотні юнаки — це найкращі солдати. Але знайшовся священик на ім'я Валентин, який не послухався наказу. Всупереч імператорській забороні він мирив пари, посилав для них листи із зізнаннями у коханні і таємно проводив обряди вінчання.
Через деякий час секретна діяльність Валентина була розкрита, його схопили і засудили до смертної кари. Перебуваючи в ув'язненні, він познайомився зі сліпою дівчиною, дочкою наглядача, Юлією, і закохався в неї. Перед смертю він написав їй прощальне послання, в якому зізнався у своїх почуттях, з підписом «Твій Валентин». Отримавши цей лист, наповнене вірою і любов'ю, дівчина прозріла. Валентина стратили 14 лютого 269 року. Тепер ця дата — день всіх закоханих.
У 5 столітті Валентина зарахували до лику Святих, і він став покровителем закоханих, молоді, щасливих шлюбів. І хоча Дня Святого Валентина немає в календарі офіційних свят, у цей день багато хлопців і дівчат дарують один одному вітальні листівки — валентинки.
У День святого Валентина багато людей признаються один одному в любові або нагадують про свої почуття.
Свято названо на честь святого Валентина. Існує безліч легенд про святого Валентина. Одна з них пов'язана з таємними одруження закоханих пар.
У 3 столітті римський імператор Клавдій II заборонив своїм легіонерам одружуватися, а дівчатам — виходити заміж. Він вважав, що самотні юнаки — це найкращі солдати. Але знайшовся священик на ім'я Валентин, який не послухався наказу. Всупереч імператорській забороні він мирив пари, посилав для них листи із зізнаннями у коханні і таємно проводив обряди вінчання.
Через деякий час секретна діяльність Валентина була розкрита, його схопили і засудили до смертної кари. Перебуваючи в ув'язненні, він познайомився зі сліпою дівчиною, дочкою наглядача, Юлією, і закохався в неї. Перед смертю він написав їй прощальне послання, в якому зізнався у своїх почуттях, з підписом «Твій Валентин». Отримавши цей лист, наповнене вірою і любов'ю, дівчина прозріла. Валентина стратили 14 лютого 269 року. Тепер ця дата — день всіх закоханих.
У 5 столітті Валентина зарахували до лику Святих, і він став покровителем закоханих, молоді, щасливих шлюбів. І хоча Дня Святого Валентина немає в календарі офіційних свят, у цей день багато хлопців і дівчат дарують один одному вітальні листівки — валентинки.
Валентинки
Символічно валентинки найчастіше роблять у формі серця з червоною або рожевою паперу. За традицією, валентинки не підписують, а почерк намагаються змінити: щоб людина сама здогадалася, кому вона подобається.
Символічно валентинки найчастіше роблять у формі серця з червоною або рожевою паперу. За традицією, валентинки не підписують, а почерк намагаються змінити: щоб людина сама здогадалася, кому вона подобається.
Як в різних країнах святкують День святого Валентина
У багатьох країнах прийнято дарувати коханим сувеніри та подарунки (найчастіше шоколад, цукерки, печиво у вигляді сердечок), а також квіти і валентинки.
У США в День святого Валентина популярний подарунок — їстівні фігурки з марципану. Раніше марципан вважався великою розкішшю, оскільки він містив цукор, який тоді дорого коштував. Такий презент вважався дуже особливим.
У англійців є звичай дарувати дерев'яні «ложечки любові» (love spoons). Традиційно їх вирізали з дерева за формою у вигляді ключів і замкових щілин і прикрашали сердечками та візерунками. Такий подарунок буквально означає: ти знайшов ключ до мого серця.
Також в Англії є повір'я — перший чоловік, якого дівчина побачить в День святого Валентина, і є суджений. Тому незаміжні дівчата прокидаються раніше і біжать до вікна — виглядати нареченого.
У Франції в День закоханих розігруються різні романтичні конкурси. Наприклад, дуже популярний конкурс на найдовшу серенаду — пісню про кохання.
У Японії День святого Валентина серед юнаків і дівчат проводять конкурс на найгучніше любовне визнання.
І навіть якщо ви не шанувальник цього цукерково-квіткового свята, Валентинів день — це, як мінімум, ще один привід сказати рідним, як ви їх любите.
* * *
У багатьох країнах прийнято дарувати коханим сувеніри та подарунки (найчастіше шоколад, цукерки, печиво у вигляді сердечок), а також квіти і валентинки.
У США в День святого Валентина популярний подарунок — їстівні фігурки з марципану. Раніше марципан вважався великою розкішшю, оскільки він містив цукор, який тоді дорого коштував. Такий презент вважався дуже особливим.
У англійців є звичай дарувати дерев'яні «ложечки любові» (love spoons). Традиційно їх вирізали з дерева за формою у вигляді ключів і замкових щілин і прикрашали сердечками та візерунками. Такий подарунок буквально означає: ти знайшов ключ до мого серця.
Також в Англії є повір'я — перший чоловік, якого дівчина побачить в День святого Валентина, і є суджений. Тому незаміжні дівчата прокидаються раніше і біжать до вікна — виглядати нареченого.
У Франції в День закоханих розігруються різні романтичні конкурси. Наприклад, дуже популярний конкурс на найдовшу серенаду — пісню про кохання.
У Японії День святого Валентина серед юнаків і дівчат проводять конкурс на найгучніше любовне визнання.
І навіть якщо ви не шанувальник цього цукерково-квіткового свята, Валентинів день — це, як мінімум, ще один привід сказати рідним, як ви їх любите.
* * *
ПРО ВЕЛИКДЕНЬ
Великдень - одне з найбільших й найшанованіших після Різдва християнських свят. Воно приурочене воскресінню Христа. У давнину Великдень вважався святом бога Сонця Ярила.
Звичай пекти паски та фарбувати яйця виник також дуже давно.
З першим променем сонця священик в церкві сповіщає: «Христос воскрес!», а прихожани хором відповідають: «Воістину воскрес!».
Під час урочистого обходу храму святять паски, крашанки та різний наїдок. Потім усі розходяться по домівках, щоб сповістити одне одного про велику радість та привітати зі світлим урочистим святом.
Як і Різдво, Великдень — родинне свято, на нього збиралася вся родина. За традицією, розпочинаючи урочистий сніданок, господар обрізав зі свяченої паски скибочки з трьох боків, приказуючи:
— Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий!
Ці окрайці тримали до закінчення свят і потім віддавали худобі. Після святкового сніданку діти носили старшим родичам гостинці і отримували за це ласощі та писанки, якими потім гралися.
До свята готуються заздалегідь — печуть паски, роблять крашанки й писанки. Жовті, червоні, жовтогарячі кружальця, багатокутні зірки на писанці — зображення Сонця. Хвилі означають воду. Ще зображують листя — дубове або вишневе. Малюють півників, козликів, пташок, рибок, метеликів, бджілок.
Святкувати Пасху в Україні почали наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранці, i це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Саломія прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тіло Iсуса, але побачили відвалений камінь i порожній гроб, i тоді схвильованим жінкам з'явився ангел i сповістив про Воскресіння Господнє.
Свято Великодня має язичницькі корені і народилося набагато раніше за свято Пасхи, ще до зародження в Україні християнства. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.
Існує думка, що євангельська подія, на честь якої встановлена Пасха, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичницьких та іудейських культів і у переродженому вигляді пов'язані з особою Христа (хоча спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскресаючими богами і тільки євангельські твори вважалися істинними). Але християнське оформлення свята мало змінило сутність язичницьких обрядів.
Свято Великодня в Україні сьогодні символізує загальне відродження та обновлення.
Походження назви "Великдень"
Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва "Великдень" ("Великий День") з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів..."
Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства, і було пов'язане з язичницькими культами. Ось як її переповідають...
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. І Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.
І гукнув старший брат Тур:
— Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.
Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба.
Походження назви "Пасха"
Слово "Пасха" походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.
Великодні звичаї
Наразі дослідникам досить важко розібратись, які саме великодні обряди коли й як виникли. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичеські обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичеська обрядовість частково перемандрувала в Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що був у повному контрасті з "весняною радістю".
У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одний, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень "сонце грає", чи "гуляє", хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв "цього дня все веселиться на небі й на землі", було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, шо "під Великодню неділю не вільно спати", бо "той, хто спить, своє щастя проспить".
Великодня служба божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: "Воістину воскрес!" Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починали процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну, сала, тощо. Господині збрирають їх в кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках i починають розговлятися.
Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль.
В давніші часи, перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов зі свяченим насамперед поміж худобу, христосувався з нею, сповіщав "Христос Воскрес!", а хтось із присутніх відповідав за худобу: "Воістину Воскрес!". Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: "Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски". В іншій околиці Галичини було записано іншу формулу: "Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні". Потім обходив із свяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи, і, нарешті всі входили до хати, де господар благословляв дітей що ставали перед ним навколішки: "Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються". У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: "Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!" Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: "Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте" (Матеріали української етнольогії, НТШ. XV, 39). Після розговин молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні ігри — Веснянки, чи Гагілки в супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком Вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня "небо оговорено".
Після розговин починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.
Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.
Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопють яйця та шкаралупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають прохожим.
Джерело:
"Українська Мала Енциклопедія", проф. Євген Онацький
Великодні легенди
Великдень називається так тому, що в той час, коли жив Христос, сонце світило так яскраво і дні стояли такі довгі, що теперішніх днів треба сім зложити докупи, щоби був один тодішній, — такий був день великий. У давнину, за часів Христа, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж наступної суботи ввечері.
А коли вороги розп'яли Христа, то дні поменшали і стали такі, як зараз. Тепер тільки царські ворота в церкві на свято Великодня стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.
Сповнилися слова Ісуса Христа і старозавітних пророків. Ісус зранку третього дня по смерті воскрес із мертвих. Відхилився важкий камінь на могилі Ісуса, з могили засяяло ясне проміння, а над гробом здійнявся воскреслий Христос, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах.
За хвилину Ісус зник, а труна лишилася порожньою. Перелякані воїни побігли до міста сповістити свого командира про те, що сталося, щоб він їх не карав, бо вони не винні.
— Адже хто може змірятися з незнаною вищою силою, що творить диво? — сказали вони в один голос.
Командир сидів саме за столом, збираючись снідати, а на сніданок мав варені яйця. Почувши сю звістку, він розлютився на вояків і почав кричати: — Ви, певно, позасинали, замість добре вартувати, а злодії вкрали вам тіло Ісуса! Тепер викручуєтеся, вигадавши якесь «чудо», щоби уникнути смерті! Хіба може чоловік воскреснути з мертвих? Як з мертвого може статися живе, з червоного біле, а з білого червоне? Готуйтеся до смерті!
Воїни присягалися, що кажуть правду, та благали, щоби їм дарували життя. Раптом один із них глянув мимохіть на стіл і вигукнув:
— Ось, командире, поглянь! Чи не сталося з білого червоне? Чи не може бути чудо?
Командир поглянув і собі на стіл та й остовпів з дива. Усі яйця на таці тепер стали червоні. Хвилину не знав він, що з ним діється, а потім велика переміна сталася в його серці. Нарешті він промовив:
— Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що Той замучений воскрес, і вірю, що Він був Богом. Ідіть з миром, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцю. Вони вас урятували.
Кажуть, що потім врятовані вояки розказували всім про те чудо, яке сталося над гробом Ісуса і в домі командира, а на доказ того показували червоні крашанки. І відтоді всі християни кожного Великодня готують крашанки і писанки та обдаровують один одного на згадку про той день, коли червоні крашанки врятували воїнів від смерті — як Ісус Христос своїми муками врятував увесь людський рід.
Оповідання про Великдень. Воскресіння Господнє
Вночі з суботи на неділю (третього дня по смерті) Ісус Христос воскрес. Ангел господній з'явився і відвалив каміні, від гроба. Воїни, що стерегли гроб, злякавшись сяючого видіння, впали, як мертві, а потім розбіглися. Деякі з них пішли до первосвящеників і розказані їм про все. що бачили, а ті дали воїнам грошей і веліли казати всім, що вони заснули й під час їхнього сну учні Ісуса Христа вкрали Тіло Його.
Деякі з жінок, а серед них і Марія Магдалина, рано-вранці в неділю прийшли до гроба, як велів звичай, щоб намастити Тіло Христа пахощами (миром), чого вони не встиг ти зробити піл час похорону. Коли вони підійшли до гроба, то побачили, що камінь від входу в гроб відвалений і на ньому сидить Ангел. Його постать була як блискавка, а шати його були білі, як сніг. Ангел промовив до збентежених жінок: «Не бійтесь, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розп'ятого. Його немає тут. Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підііть швидше, скажіть учням Його, що Він воскрес з мертвих, і випередить вас у Галілеї: там Його побачите. Ось, я сказав Вам». І побігли вони від гроба зі страхом та великою втіхою, щоб учням про це розповісти.
Воскресіння — це найбільше свято. У його дні співають у церкві: «Христос воскрес із мертвих, смертні смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував!»
Що ми знаємо про писанки
Писанки й фарбовані яйця (крашанки) пов'язані з дійством освячення паски під час найголовнішого свята — Великодня. Звідси і їхня назва — великодні яйця.
У давнину яйця розписували писанкарки, рідше — писанкарі, які здебільшого були й знахарями, а були серед них і справжні цілителі, їх ще називали земними богами. У минулому писанки правили за своєрідні амулети, обереги від усякого лиха та хвороб.
А узори, виведені на них, мали символічне значення, були магічними. Цікаво, що майже весь рослинний орнамент на українських писанках пов'язаний із рослинами, відомими своїми лікувальними якостями. ...Дуже поширені писанки із зображенням весни. Символізують весну різноманітні квіти, гілки дерев, гірські рослини, гірлянди, віночки, букети.
Ось що сказав про українську писанку Михайло Стельмах: «Народ живе красою, уміє не лише створити, а й обезсмертити себе у прекрасному. Стільки стрілося в писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська колискова й росяна стежка дитинства, вінок першого кохання й дужість повноліття, мудрість старості і присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З радістю — смуток, з усмішкою — надія. Добирайте, осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий примножить їх знову і знову".
Оповідання про Великдень. Воскресне полум'я
Удосвіта у Воскресну неділю пішли жінки до Ісусового гробу. На превелике здивування побачили, що хтось відвалив камінь, що замикав вхід до гробу. До гробу входили стривожені. Коли ввійшли, засвітили свічку і побачили янгола, що сидів у головах гробу та яснів, як сонце.
Очі його мали ясність блискавки, а одяг блищав, як сніг. Марія Магдалина, побачивши світло, вийшла із гробниці, встромила свічку у землю перед входом та повернулася назад до товаришок. З жаху жінки мов оніміли. Тоді мовив їм янгол:
— Чого шукаєте живого між мертвими? Чи ж не тямите, що Господь заповів, що третього дня воскресне? Ідіть і скажіть учням його, що ви тут бачили.
І вони вийшли. Надворі схилилася Марія Магдалина, щоб узяти свічку. Та, коли простягла руку по свічку, легко скрикнула. Інші жінки спинилися та роздивлялися, що там сталося. І всі побачили, що поки вони були в печері, свічка змінилася. Вона стала квіткою. Високість і стрункість свічки залишилися, однак полум'я було вже не одне: її оточувало багато лагідних пломінців. Було це ясне жовте цвіття. На самому споді горіли великі, розквітлі квіти-пломінці. Що більш угору, то менші були вони, а на самому вершечку були пуп'янки. Це були ґноти, що ще не горіли. Завжди, коли одне полум'я згасне, зразу запалюється нове цвіт-полум'я. Так спинається світло помалу, щораз вище, до синього неба.
Цю квітку називає наш народ «дивиною», або «царською свічкою». «Дивиною» тому, що здивувала побожних жінок, а «царською свічкою» тому, бо вона зацвіла раненько у Христове воскресіння, на його честь.
Коли побожні жінки вийшли з гробу та зайшли на леваду, на ній горіло жовте полум'я. Було того полум'я густо та багато. Жінки відразу здогадалися, що туди приходив Господь. Вони не зважилися йти за таємними слідами. Вогники були ніжні, мов шовк, та непорушні. Квіти, що виросли під святими ногами воскреслого Спасителя, — це нагідки, або крокіс. Обидві назви нагадують нам, що ця квітка зацвіла під ногами Ісуса, що воскрес, бо назва «нагідки» говорить, що квіти зацвіли під ногами Ісуса, а «крокіс» — що квітки цвіли скрізь, де крокував Ісус.
Не я б'ю — верба б'є, За тиждень — Великдень
Мабуть, кожна людина протягом усього свого життя свято береже у пам'яті найсвітліші спомини дитинства. Хтось згадує затишок рідної домівки, у якій уперше почув ласкаве слово і відчув ніжну материнську любов з її щемливою колисковою піснею.
Ще хтось — веселкове намисто живих квітів — чорнобривців, мальв, що пломеніли на батьківському подвір'ї. Декому згадується дзвінкий голос сопілки, що гармонійно переплітається з грайливим передзвоном гірського потічка та милозвучним шепотом струнких смерічок.
А мені запали в дитячу душу ті красні й пишні споконвічні звичаї моїх батьків, що дбайливо передаються з покоління в покоління.
І тепер, коли задивляюсь на прутики червонолозу, що рясно закосичилися оксамитовими сріблясто-синюватими котиками, пригадую яскраві епізоди святкування Цвітної неділі (цю днину ще називають Бечковою, або Вербною неділею). Традиційно в суботу хлопчики заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. У неділю священик у церкві освячував їх, і люди несли ці гілочки додому. Повернувшись з відправи, батьки символічно «били дітей», рідних, близьких і знайомих свяченими прутиками, приказуючи:
Не я б'ю — верба б'є,
За тиждень — Великдень,
Будь дужий, як вода,
А багатий, як земля!
Люди вважали, що посвячена верба містить у собі чародійну силу. Торкаючись нею своїх рідних і близьких, кожен вірив, що в такий спосіб відганяє від людини все зло, що може спіткати її протягом цілого року.
Посвячену вербу батьки зберігали цілий рік у надійному місці, на покуті за іконою, щоб відганяти зло і негаразди. А влітку, коли збиралося на бурю чи град, вербу виносили на подвір'я, щоб відвернути стихію, яка в розбурханому небі наближалась до людських осель.
Били цими галузками худобу, щоб її ніякі хвороби не чіплялись і літом комахи не кусали. Запам'яталася така приказка, що ходила між старими людьми: «Прийде Вербиця, зима назад не вернеться!» Коли когось вдаряли галузкою верби, примовляли: «Будь великий як верба, а багатий, як земля». Віщували в народі і таке: коли на вербну неділю мороз, то буде врожайний рік.
А чи знаєте ви, що раніше люди дуже вірили у чарівну силу свяченої верби? І вважали, що вона виліковує багато недуг, очищає воду. Дивувалися силі живучості верби, адже навіть маленька вербова гілочка, встромлена у землю, вкорінюється, і виростає дерево. Ми малими ковтали вербові «котики», щоб не боліло горло. Освяченою вербою навесні виганяли вперше худобу на пасовисько.
Освячену гілку верби клали у воду, коли купали хвору дитину. А тільки й треба, що три гілочки верби, аби від дому нечисту силу відігнати. Вважали, що верба дезінфікує стіни нашої домівки.
Якщо побував у вашому домі чорний заздрісник і залишив згубне для вас сміття, то гілочки верби не обминуть насланих на вас напастей. Слід лиш зібрати зметене сміття ввечері й спалити його поза подвір'ям, аби на всі чотири боки попіл вітром котило.
Вербна неділя розпочинала двотижневі Великодні свята. «За тиждень — Великдень, уже недалеко червоне яєчко!» — обіцяли нам, дітям, дорослі, жартома шмагаючи нас на здоров'я, на щастя свяченою вербою.
“Свято Пасхи недалечко”
Н.Б.Куфко
Свято Пасхи недалечко,
Люди звичай бережуть, –
Розмальовують яєчка,
Пишні пасочки печуть.
Святкування йде віками, –
Це такі чудові дні:
В гості йти, під рушниками
Страви нести запашні.
Доброзичливо, з любов’ю
Мати щирі почуття,
Людям зичити здоров’я
І щасливого життя.
Святість – це чарівне слово,
Тільки треба так зуміть,
Щоб життя своє святково
У труді й добрі прожить.
“Христос Воскрес!”
Радість з неба ся являє,
Паска красна день вітає,
Радуйтеся щиро нині –
Бог дав радість всій родині,
Бог дав радість нам з небес,
Христос воскрес!
Христос воскрес!
“Христос Воскрес!”
І.Савицька
Христос воскрес! Радійте нині діти!
Сповнилося найбільше із чудес.
Пропала тьма, і сонце правди світить.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
“Писанки”
В.Таран
В хаті на осонні
Сяду на ослоні.
Сяду я скраєчку –
Розпишу яєчко.
Нумо, пензлик, потанцюй,
Гарно писанку малюй.
Буде небо і земля,
І ставочок, і поля.
Сильний і міцний дубок,
А на ньому – яструбок.
Буде в мене писанка
Про Вкраїну пісенька.
Міжнародний день миру відзначають у всьому світі із 1982 року за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН, як день всесвітньої відмови від насильства і вогню. З 2002 року святкування «Міжнародного дня миру» має проходити кожен рік в одну і ту ж дату – 21 вересня.
В Україні День миру встановлений Указом Президента в 2002 році і відзначається щорічно також 21 вересня – в Міжнародний день миру.
Сьогодні мир в Україні не є абстрактним бажанням, це усвідомлена мета за право жити у власній державі. Найвищу цінність миру, який є запорукою щасливого життя, сьогодні відчула кожна українська родина. Мир — це щоденна праця кожного українця задля вдосконалення, розвитку і заможного майбутнього.
Бажаємо усім нам мирного неба, оскільки воно відкриває перед людством перспективи, не зводячи їх до боротьби за виживання!
БЕЗПЕКА ВЗИМКУ
Зима - чудова пора відпочинку для малечі. Скількі радощів вона приносить!
Перший сніжок несе не тільки радість, але й небезпеку, особливо на дорозі.
Снігопади, замети, слизька дорога, обмежена видимість, короткий світловий день - ось далеко не повний перелік особливостей зимової вулиці. Саме тому необхідно навчити кожну дитину правил поведінки на вулицях та дорогах в зимову пору року.
Якщо йде сніг, він заліплює очі пішоходам, заважає огляду дороги, різко погіршує видимість. Водіям теж стає гірше видно дорогу, видимість скорочується.
Отже, потрібно бути вкрай уважним, спочатку обов'язково зупинитися і, лише переконавшись у тому, що поблизу немає транспорту, переходити проїжджу частину. Насамперед зверніть увагу дитини на обмежену видимість і слизьку дорогу. Потрібно, щоб дитина зрозуміла, що треба бути вкрай уважними і стежити за дорогою. Кучугури звужують проїжджу частину дороги. Перехід через ці замети помітно ускладнюється. По суті, вони стають ще однією «пасткою» на дорозі. Якщо машина стоїть і вона занесена снігом, це теж «пастка». Треба бути дуже обережним і перш, ніж вийти з-за замету на дорогу, висунутися буквально на півкорпусу і переглянути її в усі боки. При переході проїжджої частини дороги краще почекати, поки на дорозі не буде проїжджаючих машин. У жодному разі не бігти через проїжджу частину, навіть на переході! Переходити кроком і бути уважним.
На слизькій дорозі гальмівний шлях автомобіля значно збільшується. Крім того, зростає ймовірність заносу машини на слизькій дорозі. Що ж потрібно зробити дитині? Звичайну (літню) безпечну для переходу відстань до машини потрібно збільшити, і в кожній конкретній ситуації - бути вкрай уважними, реально визначитися, як краще переходити проїзну частину.
Будьте уважні, знаходячись поблизу машини на слизькій дорозі. У цьому випадку важко оцінити, з якою швидкістю вийде з пробуксовки. Тому, розраховуючи перейти дорогу недалеко від машини, треба пам'ятати, що в будь-який момент автомобіль може різко вирватися зі снігового полону в будь-який бік.
У відлигу на дорозі з'являється вода, дитина може впасти, адже їй не видно, що під водою є лід. Та ж ситуація й зі снігом. Сніг ліг на лід - така ж історія. Тому кожен крок потрібно перевіряти. Яскраве сонце, як не дивно, теж перешкода. Яскраве сонце і білий сніг створюють ефект відблисків, людина як би «осліплюється». Тому потрібно бути вкрай уважними. Згадайте про необхідність уважно стежити за прогнозом погоди, щоб правильно одягнути дітей, відповідно за градусником на вулиці вибрати одяг і взуття.
Дуже серйозне питання - колір одягу дитини. Взимку, коли світловий день різко скорочується, одяг дітей повинна бути яскравим, мати світловідбиваючі смуги, особливо у молодших дітлахів. Зверніть увагу на те, що верхній одяг з капюшоном помітно обмежує поле зору. А значить, якщо дитині потрібно переходити дорогу, не треба надягати на неї капюшон, або нехай поруч йде дорослий. Якщо на дитині багато одягу, її рухи обмежені. Взуття має бути зручним і мати неслизьку, ребристу підошву. Взагалі виходити треба з того, що взимку небезпечним може бути все і тому потрібна додаткова увага.
З категоричною забороною нагадуємо батькам: не можна везти дітей на санчатах через проїжджу частину. Слід дитину з санчат зняти, санчата взяти в руки, і тільки так продовжувати рух. Необхідно роз'яснювати дітям вашу категоричну заборону катання на лижах, санчатах, ковзанах поблизу проїжджої частини, поясніть дітям, де можна грати і займатися зимовими видами спорту.
Пам'ятайте, що ковзанка на тротуарі або на пішохідних доріжках може призвести до серйозних травм. Вибирайте безпечне місце для ігор і розваг: майданчик біля будинку, дитячий парк, тобто все, що знаходиться далеко від проїжджої частини.
Запам'ятайте: ваша безпека і безпека ваших дітей залежить від вас!!
Забави на ковзанах, лижах, санчатах! Тому усі ми із задоволенням зустрічаємо цю пору року, іноді забуваючи про небезпеку, яку може приховувати лід, а саме тонкий лід.
Щоб ні з ким не трапилося лиха, потрібно обережно поводитись на льоду. Найбільш небезпечна крига – перша та остання, адже така крига ще надзвичайно тонка, неміцна і не витримує маси навіть маленької дитини .
Ця інформація досить цікава: лід блакитного кольору – найміцніший, а білого - значно слабший.
Для однієї людини безпечним вважається лід синюватого або зеленуватого відтінку, товщиною більшою за 7 см.
Для групи людей безпечним є лід товщиною не менше, ніж 15 см. При пересуванні декількох людей по льоду треба йти один за одним на відстані.
При масовому катанні на ковзанах лід має бути товщиною не менше, ніж 25 см.
Перш ніж ступити на лід водоймища, дізнайся про товщину льодового покриву за допомогою довгої загостреної палиці (плішні) чи іншого подібного предмета, але обов'язково легкого, який ти вільно можеш тримати в руці.
Ніколи не перевіряй товщину льоду ударами ніг!
Під час руху по льоду слідкуй за його поверхнею, обходь небезпечні місця та ділянки з кущами і травою. Особливу обережність проявляй у місцях зі швидкою течією, джерелами, струмками та теплими стічними водами підприємств. Якщо лід недостатньо міцний, негайно зупинися і повертайся назад тим же шляхом, роблячи перші кроки без відриву від його поверхні.
Спробуємо з’ясувати, що трапляється з людиною, яка опинилася в холодній воді
У людини в крижаній воді перехоплює дихання, голову ніби здавлює залізний обруч, серце скажено б'ється. Щоб захиститися від смертоносного холоду, організм включає захист – починається сильне тремтіння. За рахунок цього організм зігрівається, але через деякий час і цього тепла стає недостатньо. Коли температура шкіри знижується до 30 градусів, тремтіння припиняється і організм дуже швидко охолоджується. Дихання стає все рідше, пульс сповільнюється, тиск падає. Смерть людини, що несподівано опинилася в холодній воді, наступає найчастіше через шок, що розвивається протягом перших 5–15 хвилин після занурення у воду або порушення дихання.
У випадку, якщо ти все ж провалилися під лід:
Далі тобі необхідно переодягнутися. Якщо сухого одягу під руками не виявилось, треба викрутити мокрий і знову одягнути його. Щоб зігрітися, виконуй будь-які фізичні вправи. Можна розтертися сухою вовняною тканиною, потім необхідно сховатися в захищеному від вітру місці, добре укутатися, по можливості випити чогось гарячого.
Звичайно, треба завжди намагатися врятувати людині життя почесно, але перш ніж кинутися до того, хто провалився, тобі необхідно:
Якщо ти впевнений, що зможеш (чи готовий) врятувати людину, то:
Звичайно, кожний нещасний випадок на льоду є індивідуальним, і розповісти про всі варіанти щодо дій під час порятунку неможливо, але, як показує досвід, найголовніше не панікувати і правильно оцінити обстановку.
Отже, будь обережним, не ризикуй своїм життям!
Не виходь на лід без дорослих!
Пам’ятка для батьків про охорону життя та здоров’я дітей під час новорічних та різдвяних свят
Шановні батьки! Під час зимових свят необхідно дотримуватися таких правил попередження дитячого травматизму.
Пам’ятайте та дотримуйтеся наступних правил:
·не залишайте дітей самих;
· не дозволяйте дітям вмикати новорічні гірлянди в електромережу;
· дотримуйтесь безпеки під час встановлення ялинки;
· діти можуть перебувати біля ялинки з увімкненою гірляндою тільки у присутності дорослих, вимикайте її, коли виходите з кімнати;
· розміщайте ялинку на стійкій основі, щоб вона не перешкоджала виходу з приміщення, знаходилася на відстані не менше півметра від систем опалення, телевізорів, приймачів, магнітофонів, легкозаймистих матеріалів;
· не залишайте сірники, запальнички, бенгальські вогники, свічки та піротехнічні засоби у легкодоступних для дітей місцях, не дозволяйте малюкам самим бавитися з цими предметами;
· привчайте дітей бути обережними під час святкування в громадських місцях;
· звертайте увагу на строк споживання всіх продуктів, в т.ч. екзотичних, які вживає дитина;
· привчайте дитину правильно поводитися біля ялинки (не чіпати, не тягнути ялинкові прикраси, це може травмувати дитину);
· особливо обережними слід бути під час святкування в громадських місцях!
Хай святкові дні будуть світлими та радісними!
Credits
За китайським гороскопом 1 лютого 2022 року починається рік Тигра.
Дві стихії Синього Водяного Тигра
Незважаючи на те, що визначальною стихією року є Вода, на нас впливатиме і друга – стихія Дерева. І саме цей факт дає астрологам надію на те, що наступний рік буде добрішим до людей, ніж попередні два. Річ у тім, що в природі вода живить дерево, не дозволяючи йому загинути, дерево ж, зі свого боку, виробляє кисень і перетворює повітря на вологу, що збирається в хмари, і дощ, що проливається на землю, — таким чином життя на Землі триває.
Характеристика Синього Водяного Тигра
Головними — і, мабуть, такими, що лежать на поверхні — якостями господаря наступного року є краса (з цим навряд чи хтось стане сперечатися) і шляхетність: він не дозволяє собі непорядних вчинків, не дріб'язкувати і обожнює широкі — царствені — жести, воліючи віддати своє, чим прихопити чуже — це не збігається з його поняттям про свою гідність. Тигра має аристократичні манери, які виділяють його на тлі представників інших знаків китайського гороскопа.
У взаєминах господар року чуттєвий і пристрасний, любить подорожі та пригоди, не боїться життєвих та професійних авантюр, але водночас не кидається в них як у вир із головою, а намагається прораховувати всі наслідки вчинків, які він вважає нерозсудливими. Представники цього знака люблять робити благородні вчинки, дізнавшись про які, оточення незмінно умліває від захоплення: у колишні століття вони співали серенади під вікном коханих і влаштовували лицарські турніри та дуелі на їхню честь, а в наш час освідчуються в найромантичніших місцях планети ( або країни – так зручніше в період пандемії) і дарують "мільйон червоних троянд" у будь-якому еквіваленті.
Втім, усе сказане вище не означає, що у Тигра немає недоліків. До них насамперед слід занести непередбачуваність господаря року: ніхто – включаючи найчастіше їх самих – не знає, що вони скажуть чи почнуть наступного моменту. Саме така раптовість і несподіванка поведінки дозволяє їм спантеличити противників або конкурентів і досягти мети, яку вони перед собою ставлять.Тигру також можна робити зауваження щодо його запальності, яку він у критичні ситуації не може – та й не хоче – стримувати, та пов'язану з нею агресивність, від якої може страждати оточення. Щоправда, треба визнати, що останню якість господар року ніколи не виявляє на порожньому місці — він "показує ікла", тільки якщо його всерйоз розлютять.
То яким же буде для нас прийдешній рік?
Робота та успіх у рік Синього Водяного Тигра
У рік Тигра більшість із нас нарешті серйозно усвідомлює той факт, що світ за останній час кардинально змінювався, тому успіх чекатиме переважно на тих, хто готовий пристосовуватися до нових умов роботи. Цілком можливо, що доведеться шукати нові точки докладання для своїх сил чи здібностей, змінивши рід діяльності. Пильну увагу Тигр рекомендує звернути на своє хобі, особливо якщо воно пов'язане з ручною працею та творчістю – у новому світі такі вироби цінуватимуться дуже високо.
Особисте життя у рік Синього Водяного Тигра
Тигр, всупереч загальноприйнятій думці, зовсім не є одинаком: він високо цінує сім'ю і віддає перевагу пов'язаним із нею цінностям іншим. Наступного року можуть зустріти свою другу половинку навіть ті, хто вже зневірився у цьому. Більше того, стосунки, що почалися в цей час, виявляться надзвичайно вдалими і триватимуть все життя – до тих, хто одружиться на рік Тигра, цілком можна застосувати казкову формулу: "вони жили довго і щасливо". До речі, у цьому сенсі господар року як прихильник рішучих дій рекомендує не чекати, коли кохана людина нарешті налаштується на зізнання чи пропозиції руки та серця, а робити їх самим навіть представницям прекрасної статі. Вони з подивом виявлять, що об'єкт їхніх симпатій тільки цього й чекав.
Втім, наступний рік також може виявитися багатим на розлучення та розставання. Річ у тім, що господар року не терпить брехні та омани, тому підштовхуватиме до руйнування ті шлюби та стосунки, які давно вже зжили себе і тримаються, як то кажуть, на чесному слові.
Здоров'я у рік Синього Водяного Тигра
У плані здоров'я Тигр наполегливо радить застосовувати превентивні заходи – насамперед фізкультуру та спорт, тоді самопочуття буде стабільно задовільним. стануть у пригоді правильне харчування, загартовування, прогулянки на свіжому повітрі та зміцнення імунітету. Якщо ж організм подасть "сигнали лиха", господар року наполегливо вимагатиме до них максимум уваги: Тигр справедливо вважає, що чим раніше розпочати лікування, тим швидше вдасться вигнати хворобу.
Коментарі
Дописати коментар